ПУШИ́ТИ, пушу́, пу́шиш, недок., перех.
1. Робити пухнастим, пухким; // Вкривати що-небудь (про сніг, іній). Вкриває [сніг] діл, дерева пушить, дахи будівель устеля (Гонч., Вибр., 1959, 348).
2. Легкими ударами розворушувати що-небудь, робити м’яким, пухким, пишним; збивати. Він вибрав собі бажану постіль і почав пушити (Досв., Вибр., 1959, 115); // Розпушувати (грунт). Не можна було без кінця пушити суху землю, яка перетворювалась на гарячий порох (Донч., VI, 1957, 378).
3. заст., розм. Робити пухким, повним (людину). Покойові кажуть, що Марину панське око пушить, бо чогось на неї дуже пан задивляється (Мирний, IV, 1955, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 412.