ПУШКА́Р, я́, ч.
1. іст. Майстер, який виготовляв і обслуговував гармати; гармаш. — Ти не знаєш, де Сидір живе?.. — Не знаю!.. — одказав Лушня.. — Тут є в вас на пивниці пушкарі, мабуть, вони знають… (Мирний, II, 1954, 238).
2. заст., розм. Артилерист, гарматник. Були тут страшнії гармати, Од вистрілу дрижали хати, А пушкарі то клались ниць (Котл., І, 1952, 188); Покликне Сомко на своїх козаків: — До шику! До лави! Пушкарі, риштуйте гармати! (П. Куліш, Вибр., 1969, 170); Черниш бачив, як заметушилися артилеристи.. Одна з мін вибухнула поблизу пушкарів (Гончар, III, 1959, 263).
3. діал. Озброєний сільський поліцай. Старий балакав ненастанно, від зубів давно вже перебіг на колишні порядки в горах, на опришків, на пушкарів, що мали гонити за ними (Фр., IV, 1950, 499); Кралевич не помічав, що бесіда набирає небезпечного характеру, що тут може бути поліція — оті пушкарі (Хотк., Довбуш, 1965, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 412.