ПХИ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. пхи́кати і звуки, утворювані цією дією. Коли жінки де замішались.. Та пхикання ще додадуть; Прощайсь навік тоді з порядком (Котл., І, 1952, 191); — Як тілько не перестане, то.. його самого покину дома, — каже дід, котрому вже видко обридло пхикання та реви Івасеві (Мирний, І, 1954, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 414.