ПХИ́НЬКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до пхи́нькати. Він став на порозі, з чорнилом на лобі й на пальцях, і кисло пхинькнув: — Задачі не можу рішити (Коцюб., II, 1955, 369); Пхинькнуло дитинча, та Варка не чула того (М. Ол., Леся, 1960, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 414.