ПШЕНИ́ЧЕНЬКА, и, ж. Пестл. до пшени́ця. Ой у полі край дороги Пшениченька яра, Там молода дівчинонька Пшениченьку жала (Нар. лірика, 1956, 78); — Піду я в поле до роботи, Злоту пшениченьку полоти (Фр., X, 1954, 74); Зашумлять жита, пшениченьки, Довговусі ячмені (Дор., Єдність, 1950, 43); — Як тільки що почнеш співати, Не хочеться [Півневі] й пшениченьки клювати (Гл., Вибр., 1951, 24); Золотая пшениченька. Це з неї ми печемо білі, як сонце, паляниці (Літ. Укр., 3.VIII 1962, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 415.