ПІА́НО, присл., муз. Тихо (про силу звуку при виконанні музичного твору). Похилена над клавіатурою, вона грала поволі піано.., лиш тут і там кладучи натиск на деякий нижчий звук (Коб., III, 1956, 227); // у знач. ім. піа́но, невідм., с. Таке виконання звуків музичного твору. — Він тамує лють, І знову піниться музична каламуть… «Піано, сто чортів! — Три форте, боже милий!» (Рильський, II, 1960, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 376.