ПІВБО́КА, невідм., ч. Половина бока. Сонце геть високо піднімається; грає на весну-красну; гріє, вже волові й півбока нагріє, як кажуть люди (Мирний, І, 1949, 323); Хай лише посунеться у поле цап… Руду йому бороду одсічем, Облупимо півбока сікачем (Олесь, Вибр., 1958, 327); // у знач. присл. півбо́ком. Не прямо, а напівбоковою частиною (про кого-небудь, хто напівобернувся). Повернувшись півбоком, даючи комусь дорогу, промовець глянув у свій гурт (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 15).
Півбо́ка лу́плена (обде́рта) [півбо́ка дра́на] — у народних казках — з напівоблупленим боком, боками (звичайно про козу). Я коза ярая, півбока драная, півбока луплена, за три копи куплена (Номис, 1864, № 9265); Нічого не закуплено: Козу півбока луплену, Для сміху, на потіху, Додому привезуть (Олесь, Вибр., 1958, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 377.