ПІВБІДИ́, невідм., ж. Не дуже велика, стерпна або поправна біда. Це не біда, а лише півбіди; // у знач. присудк. сл. Враз чути крик… Біжать хлоп’ята-діти, То — пастушки… Їм спека півбіди! (Гр., І, 1963, 110); — То ще півбіди, якщо п’єсу не надрукують у журналі, а що як критик виступить у пресі з розгромною статтею? (Мокр., Сто.., 1961, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 377.