ПІВВІ́КУ, невідм., ч.
1. Проміжок часу в п’ятдесят років; половина сторіччя. Стару потягнуло до тієї хати, в яку її піввіку тому, обсипану зерном, у вінку, у стрічках, увів Михайло Чайченко (Стельмах, І, 1962, 33).
2. Вік, що дорівнює п’ятдесяти рокам. І ми певні, що нас не один іще раз Ти [М. В. Лисенко] здивуєш своїми піснями, Що піввіку твого не для того прийшли, Щоб замовк ти, співучий, між нами! (Мирний, IV, 1955, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 377.