ПІВХА́ТИ, невідм., ж. Половина хати як будівлі. Він мав лише півхати і дві грядки в городі (Кобр., Вибр., 1954, 193); [Василина:] До нас підете. Півхати вам, а на другій половині я і мати (Корн., II, 1955, 206); // Половина хати як кімнати. Катерина засвітила каганець, і він, поставлений на край стола, освітив півхати (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 73); // Половина господарства окремої сім’ї. — Хлопчик — то прибуток на хазяйстві. А дівчина — кат зна що. Піде — і півхати з собою потягне (Тют., Вир, 1964, 524).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 389.