ПІД’Ю́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до під’ю́дити. Як тепер бачить Горленко.. невисоку й худорляву, але надто цупку.. постать Яцька-партизана, коли він ішов один тільки проти розлюченого натовпу, під’юдженого куркулями захопити з колгоспу всю худобу (Крот., Сини.., 1948, 47).
2. у знач. прикм. Якого під’юдили, підмовили. — От і ні, — відказав під’юджений Василько, — і кулемети є, і батарея буде завтра… (Панч, Гарні хлопці, 1959, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 528.