ПІД’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІД’Ї́СТИ, ї́м, їси́, док., перех., розм.
1. також без додатка. Трохи або нашвидкуруч їсти. [Бондар:] Ходімо лучче під’їмо, то там і побалакаєм про начатеє діло (К.-Карий, І, 1960, 147); [Квасолиха:] Дай хліба та солі. Під’їм, водички нап’юсь, та й задовольнюсь на який час… (Кроп., III, 1959, 157); Настечка.. шарудить біля мисника, ставить на стіл немудру вечерю. — Ходіть, тату, під’їсте трохи (Стельмах, II, 1962, 105).
2. Над’їдати знизу; псувати надгризанням; підточувати; // перен. Позбавляти сили, бадьорості, послаблюючи, погіршуючи (здоров’я, стан і т. ін.). Невсипна грижа під’їдала за роботою Іванову душу, і першої суботи, дорвавшися грошей, він.. очутився [опинився] в шинку (Фр., І, 1955, 180); Він знову хворий, скаржиться на прокляту недугу, що під’їдає і під’їдає здоров’я, не дозволяє (і в такий час!) віддатись роботі (М. Ол., Леся, 1960, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 430.