ПІД’ЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і ПІД’ЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ПІД’Ї́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док.
1. неперех. Їдучи на чому-небудь, наближатися до когось, чогось (про людину). Під’їжджаємо до міста. Пан закурів коло нас і випередив (Вовчок, І, 1955, 137); До самого виру під’їжджати небезпечно — підмиває лід, і Орися зупинилася біля малесенької ополоночки, на якій ледь-ледь зашерх льодок (Тют., Вир, 1964, 519); Чим ближче під’їздив Андрій до села, тим серце його билось скоріше і сильніше (Коцюб., І, 1955, 449); Коли чує [поет], — хтось під’їхав На коні до його хати І спинився (Л. Укр., І, 1951, 369); Після великої спірки батько дав йому шматок поля під хату, та не там, де хотів Антін, а на Голій горі, на самому белебені, що ні під’їхати до неї, ні підійти (Чорн., Визволення, 1949, 56); // Наближатися до кого-, чого-небудь (про засоби пересування). До того місця, де востаннє з’явилася голова Тимофія, під’їжджав довбаний човник (Стельмах, II, 1962, 206); Літак м’яко сів на зелене поле аеродрому, і, похитуючись, під’їздив до ангара (Собко, Зор. крила, 1950, 20); До вокзалу під’їхав поїзд Щорса. — Стій! Куди? Від кого тікаєте? Від Петлюри? — Щорс кинувся з тендера в натовп (Довж., І, 1958, 182); // розм. Заїжджати за ким-небудь. [Василина:] Сідайте, Аго Олександрівно. Зараз за вами під’їдуть (Корн., II, 1955, 255).
2. неперех., перен., фам. Підлещуватися, умовляючи, переконуючи, намагаючись схилити кого-небудь на свій бік. Вони [актори] тут до мене під’їжджають з п’єсою, але я, певне, їм «Троянди» не дам (Л. Укр., V, 1956, 235); Захар умів так підмазувати й підмастити, і підвести, і під’їхати, коли йому було треба, й він хвалився дома жінці.., що ніхто проти нього не встоїть (Григ., Вибр., 1959, 153).
3. тільки док., перех. і без додатка, перен., розм. Обдуривши, перехитривши і т. ін., добитися чого-небудь для себе. Коли знову почалася [розмова], то про незнайомих.. людей, про наживу, про плутні крамарські: хто кого обдурив, під’їхав, підсів… (Мирний, III, 1954, 79).
4. тільки док., перех., перен., діал. Позбавити (сили, бадьорості і т. ін.). Силу його під’їхала важка, несподівана туга (Мирний, І, 1949, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 430.