ПІД’Ї́ЗД, у, ч.
1. Дія за знач. під’їжджа́ти, під’їзди́ти. Почалася таємна робота таємних підходів та під’їздів… (Мирний, III, 1954, 185).
2. Вхід у будинок. Через десять хвилин зала опустіла, у виходів і коло під’їзду крик, гук, давка (Мирний, III, 1954, 391); Підвода в’їхала у двір, коли в гімназії уроки вже почалися і подвір’я було зовсім порожнє, і спинилася перед парадним під’їздом (Смолич, II, 1958, 58).
3. Шлях, дорога, місце, по якому під’їжджають куди-небудь. Не кількістю рішень чи нарад має перевірятися діяльність працівників радянських органів у будівництві шляхів, а тим, чи скрізь є автомобільні під’їзди до районних центрів, чи підійшли вони до основних залізничних станцій (Рад. Укр., 12.VII 1962, 1).
◊ На під’ї́зді — поблизу, недалеко від якогось пункту, місця і т. ін. — Чиє військо? — запитав [Семен] у пришляхової охорони, яка спинила його на під’їзді до великого чорного в повечір’ї лісу (Ле, Побратими, 1954, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 431.