ПІДБУ́РЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. підбу́рювати. — Його обвинувачують у підбурюванні робітників до страйку (Сміл., Сад, 1952, 187); — Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! Артем лютий і сам без підбурювання кипів серцем ударити Павлушу (Головко, ІІ, 1957, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 401.