ПІДГА́РКУВАТИ, ує, недок., розм. Гаркати час від часу. Потріпував [пес] довгим рудим вухом, з якого капала кров, і од кожного дотику знов скавучав, аж підгаркував (Дн. Чайка, Тв., 1960, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 413.