ПІДГОДО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДГОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. чим і без додатка. Годувати потрошку, час від часу або додатково. — Шкода, Романе, тебе на пісному тримати. Хоч би корова скоріше отелилася. — А я рибкою буду Романа підгодовувати, — споважнівши, озивається з печі Максим (Стельмах, І, 1962, 306); [Іван:] Їсти не хочу, по дорозі заходив до Юхима, і він мене підгодував, спасибі йому (Кроп., IV, 1959, 38); Надвечір приїхали в Охтирку. Терешко розпріг у невеличкому скверику коня, щоб підгодувати його з дороги (Тют., Вир, 1964, 52); // перев. док. Підсилено або понад визначену міру годувати, сприяючи зміцненню сил, доданню ваги і т. ін. — Мені треба поїхати до Джантемира купити в нього кілька баранів, щоб підгодувати команду перед плаванням (Тулуб, В степу.., 1964, 374); Відколи він оженився — і в господарстві йому не ведеться. Спромігся на коні, підгодував — думка продати та заробити — якраз утратив (Коцюб., І, 1955, 31); // перен. Час від часу щось давати кому-небудь. Він вибирав на всіх місце для ночівлі, стежив, щоб у хлопців онучі були сухі, підгодовував куріїв тютюнцем (Перв., Невигадане життя, 1958, 247).
2. Давати їжу тому, хто її позбавлений або має недосить. Їх [хористів] підгодовували добрі люди на похоронах і весіллях (Ів., Таємниця, 1959, 155); Кожен [в’язень], хто одержував передачу, за неписаним законом підгодовував одного або й двох — залежно від передачі (Збан., Єдина, 1959, 119); Підгодовувати немовля.
3. с. г. Те саме, що піджи́влювати 3. Підгодуєш рослину — нагодуєш родину (Укр.. присл.., 1955, 371); — Дай нивці, то й вона тобі дасть! Ми добривами підгодуємо плантацію (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 563).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 415.