ПІДГОРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який почав горіти, підгорів трохи знизу, з боків і т. ін. Підгорілі крокви затріщали з одного боку, вся покрівля враз скривилася на бік, посунулась одним причілком униз (Гр., II, 1963, 303); // Засмажений, пригорілий (про страви). У готових млинців обчищають підгорілі краї, згортають їх кутниками, обсмажують з обох боків на маслі, посипають цукровою пудрою або цукром і подають на стіл гарячими (Укр. страви, 1957, 265).
2. Який втратив свіжість; присмажений сонцем (про рослину). Сонце в’ялить підгорілі трави (Логв., Давні рани, 1961, 181); Жінки в білих хустках брали під корінь підгорілу, перестиглу пшеницю й складали її в невеличкі снопи (Юхвід, Оля, 1959, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 416.