ПІДГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм.
1. П’яніти від випивки. Підгуляв, що й з копитів збився (Номис, 1864, № 11751).
2. Час від часу бувати, зустрічатися з ким-небудь; гуляти (у 4 знач.). Однолітка з дівчатами класу, вона, проте, раніше за них розквітла, ..і хлопці з класу казали, що вона вже й підгулює (Гончар, Тронка, 1963, 39).
3. тільки док., перен., розм. Бути невдалим, поганим. — Клуб у нас, Степане Федоровичу, оця куркульська повітка, трохи підгуляв, — скаржився Нечай у перервах від репетицій (Ле, В снопі.., 1960, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 420.