ПІДДО́Н, а, ч. Те, що ставиться під дно чого-небудь. Чаша має складну композицію і багате оздоблення. Форма її нагадує мисочку на стояку з піддоном (Нар. тв. та етн., 1, 1969, 76); // Настил, що використовується як основа для чого-небудь. Укладений на дерев’яний чи металевий піддон штабель цегли доставляється автокаром до вагона (Роб. газ., 14.І 1966, 2); Товари, які слід подавати в торговельний зал, вантажать на зручні пересувні піддони (Рад. Укр., 23.ІІІ 1971, 4); // Металева плита, на яку встановлюється виливниця під час заливання в неї металу. Потяглися троси, загули на крані мотори, виливниця відірвалася від землі й поволі попливла до канави. Зоя примірилася й точно опустила її на заздалегідь приготовлений піддон (Собко, Біле полум’я, 1952, 298); // спец. Дно двигуна або якої-небудь споруди, яке використовується для стікання води, мастила. Знизу до блок-картера прикріплено піддон, який відливається з чавуну або штампується з сталі (Зерн. комбайни, 1957, 157); Під дерев’яними баками [водонапірної башти] слід влаштовувати піддони для збирання та відведення води (Довідник сіль. будівельника, 1956, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 424.