ПІДЖИВА́ТИ1, а́є, недок., ПІДЖИ́ТИ, иве́, док., розм. Трохи заживати, загоюватися. У Христі хоч рука трохи й піджила, та палець болів (Мирний, III, 1954, 100).
ПІДЖИВА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПІДЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док. 1. розм. Те саме, що піджива́тися. Піджив наш Лейба: вже й корівка в його і конячок пара (Сл. Гр.).
2. рідко. Збільшуватися, прибувати. Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась, сили підживали (Коцюб., І, 1955, 372); Перед носом човна мелодійно схлипнула вода; хлі-глі, хлі-лі… — Підживає вода, — Нагорний.. зітхнув (Стельмах, І, 1962, 458).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 426.