ПІДКА́ЗУВАННЯ, я, с. Дія за знач. підка́зувати. Школярі то з того, то з другого боку підказували, і по хаті знай носилися то крикливий, обривчатий гук школяра, то тихе підказування товариства (Мирний, IV, 1955, 110); — Вважаю за найбільшу несправедливість, коли вчитель карає учня двійкою — ну, за пустощі, за підказування (Донч., V, 1957, 411).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 432.