ПІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПІДКИ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Різко кидати вгору або піднімати. — Я запалю вночі на березі багаття і як буду підкидать вгору головешки, тоді вертайся (Н.-Лев., II, 1956, 233); Високо підкидаючи сокиру, він почав зрубувати кінець промоклої колоди (Голов., Тополя.., 1965, 68); Павло Бондар зійшов з пароплава, підкинув клунок на плече і рівною ходою попрямував до Тернівки (Жур., Звич. турботи, 1960, 131); Його [Захара] підхопили з десяток рук, сильно підкинули вгору один, другий, третій раз. Потім посадовили на верстаті (Ле, Право.., 1957, 39); // Робити різкий рух вгору (рукою, головою, частиною тулуба і т. ін.). — От тут недалечко пивничка.. Труночок там такий, що тільки ковтай та бровами підкидай… (Вовчок, VI, 1956, 280); Гаряче серпневе сонце дошкулило, видно, тонкошкіру свиню; підкидаючи вгору писка, вона чмихала й бігла до річки, як божевільна (Кос., Новели, 1962, 123); Від часу до часу підкидував [кінь].. голівкою вгору; був, очевидно, ще молодий і мало запряганий (Коб., І, 1956, 102); Дівчина підкинула вгору брови і виразно зиркнула на Рідкодуба (Кир., Вибр., 1960, 156); Він вправно козирнув, молодцювато підкинув до кашкета пальці і відрапортував (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 44); // перев. безос., розм. Сильно трусити (при їзді по нерівній дорозі, від лихоманки, сміху і т. ін.). Віз торохтить по камінні та підкидає на ямках — аж не всидиш (Гр., II, 1963, 261); Сміх — дуже благородне діло. Сміх і втішає, сміх і дошкуляє. Лиховісних сатиричне слово просто кидає в лихоманку. Пропасниця їх б’є, хапає й підкидає (Ковінька, Кутя.., 1960, 97); // безос. Тепер уже він не затих, як уперше, тіло його витягло, вирівняло і.. підкинуло вгору (Мирний, І, 1954, 310); Літак наш раптом м’яко підкинуло вгору, а потім зразу вниз опустило (Тич., III, 1957, 423).
◊ Так і підкида́є кого — дуже хочеться, кортить комусь що-небудь зробити. Оленку так і підкидало побігти до них [дівчат], взятись за руки й самій заспівати разом з ними (Кучер, Трудна любов, 1960, 200).
2. Кидати, закидати під що-небудь. — Кажу [Галі]: покинь — не слухає… дай хоч води — а вона почала лаятись. Так я вирвав віник з рук та й підкинув під піл. А вона ото у сльози, — виправлявся Василь (Мирний, IV, 1955, 29).
3. що, чого, рідко без додатка. Класти, кидати, звичайно додаючи до чого-небудь. Той хліб, що їли люди, був випечений з усякої всячини: там була й полова з остюками, і земля з куколем та горошком, і жолудів підкидали задля смаку (Мирний, IV, 1955, 255); Малеча — багато дітей — звідкілясь паліччя, трісочки таскали, підкидали в огнище й цвірінчали — ну ті ж гороб’ята… (Головко, І, 1957, 248); Волам підкинули пахуче сіно… (Коб., II, 1956, 47); Гнат Яворський помітив, що в пічці прогоріло дерево, і підкинув нових чурбаків (Чорн., Визвол. земля, 1950, 91); // чим, безос. Люди надіялись та молились, щоб хоч трохи підкинуло снігом, притрусило дорогу (Мирний, III, 1954, 8); // розм. Посилати, включати і т. ін. додаткові сили, нових людей. В бій були введені всі піхотні батальйони. Вони блокували зліва кілька живих ще дотів. Противник теж підкинув значні сили піхоти і виводив її раз по раз з окопів у контратаки, щоб звільнити замкнені в дотах гарнізони (Гончар, III, 1959, 51); // розм. Привозити, приносити швидко або ще трохи, додатково. Просимо підкинути боєприпасів на умовлене місце з огляду на заплановані з нашого [партизанів] боку нові бойові дії (Ю. Янов., І, 1954, 65); // у сполуч. із сл. слово, жарт і т. ін., також без додатка, розм. Казати що-небудь, звичайно додаючи до сказаного кимсь. Вони писали всі гуртом: Оксентій питав, а йому хтось відповідав, інший підкидав від себе слівце, ще інший додавав своє для ясності (Смолич, Мир.., 1958, 75); Хто не стріне в театрі, Той руку потисне, той жарт підкида: — Здорово, Олексо! Привіт, «імператор»! Сидіть в такій ложі Біді не біда! (С. Ол., Вибр., 1959, 64); — Та не фудулися вже дуже, як вернеш капралом! — підкинув давнішим веселим тоном Петро (Коб., II, 1956, 89); Кесар знову був говірким, дотепним Кесарем, який умів підкинути слово то з казки, то з вірша, то з повісті якої, то з роману, а то і з уложення всіх законів (Збан., Курил. о-ви, 1963, 79); // У карточній грі — давати для бою карту після партнера. Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожів, якась там сварка, — то боже борони! Хіба як у підкидного грають, то хтось не ту масть підкине (Вишня, І, 1956, 415).
◊ Підкида́ти (підки́нути) жа́ру — те саме, що Піддава́ти (підда́ти, підсипа́ти, підси́пати) жа́ру (див. жар). Кривий мій дибає Пегас, А як підкинуть жару, Сюди-туди сіпне — і враз Підскочить аж під хмару! (Бернс, Вибр., перекл. Мисика, 1959, 115).
4. Потай кидати, класти, залишати де-небудь або комусь, у когось з метою нашкодити, залякати і т. ін. Сотки разів підкидали [конкуренти] огонь у його магазини, ушкоджували його апарати (Фр., VIII, 1952, 394); Після того ще двічі записки підкидала чиясь рука. Нахвалялися бандити повісити її, якщо не буде вчити дітей по-іншому і встряватиме в політику (Цюпа, Назустріч.., 1958, 301); В Африці живуть птахи, яких називають «вдовами». Так само як наша зозуля, вони призвичаїлися підкидати свої яйця у гнізда інших птахів (Наука.., 3, 1966, 28); Він і сном і духом не знає, як воно [крадене] опинилось у його в кишені… Може хто другий підкинув (Мирний, І, 1949, 262); Уранці Анатоль ще спав, як йому підкинули листа (Кач., II, 1958, 337); // безос. — Правда, — каже [голова], — випустіть людей з холодної, вони не винуваті: може, і справді, що їм підкинуто (Кв.-Осн., II, 1956, 400); // Навмисно залишити десь, у когось, відмовляючись від материнства (про немовля).
5. розм. Те саме, що підво́зити 1. Механік з автоколони попросив Володю, щоб той підкинув його своїм моторолером на Кловський спуск (Загреб., День.., 1964, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 433.