ПІДКЛИ́КАТИ див. підклика́ти.
ПІДКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех. Кличучи, просити кого-небудь наблизитися. Став він цапа підкликати: — Йди ялинку об’їдати! (Нех., Казки.., 1958, 6); Гопко помітив його і замахав рукою, підкликаючи.. Він підійшов (Грим., Незакінч. роман, 1967, 147); Підкликав [сотник] до себе Ригоровича та й спитавсь: — Скажи мені на милость [милість]: за що її повелів топити? (Кв.-Осн., II, 1956, 180); Рухом руки Бульба підкликав до себе Андрія (Довж., І, 1958, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 436.