ПІДКО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підкоси́ти. Мов придавлена, мов підкошена тою гадкою, похилила Мирослава свою прегарну голову додолу (Фр., VI, 1951, 65); Ще пригадаємо не раз ми І час, і день, і поле це, Де наш солдат, юнак із Вязьми, Упав, підкошений свинцем (Шпорта, Вибр., 1958, 31); // підко́шено, безос. присудк. сл. Старий, столітній дуб підкошено під корінь (Мал., Чотири літа, 1946, 160).
2. у знач. прикм. Який підрізано, зрізано косою, косаркою і т. ін. — Синочку ж мій ріднесенький, не побивайся, — кинулася Мотря до сина, що, як той підкошений сніп, звалився на лаву (Л. Янов., І, 1959, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 441.