ПІДКРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Час від часу викрикувати що-небудь, заохочуючи цим когось до дії або супроводжуючи власні дії. Маруся стане на.. камінь і гойдається, як дитинка, сама собі підкрикуючи; великий камінь то плюсне краєм у воду, то вирне знов, то плюсне, то вирне (Хотк., II, 1966, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 444.