ПІДКІ́ВОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до підко́ва. Де стояла, розмовляла [дівчина] — Підківочки знати! (Чуб., V, 1874, 49); [Хор:] В підківочки ми ударим І голосно заспіваєм! (Кроп., V, 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 435.