ПІДМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДІМ’Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., перех.
1. Падаючи, рухаючись і т. ін., навалюватися і придавлювати собою кого-, що-небудь. Танки вже гуркочуть, і там і там вже видно, як один із них, перевалюючись, прасує окопи першої лінії, давить, підминає під себе, як павутину, дротяні загорожі (Гончар, II, 1959, 375); Виборов пам’ятає, що полоснув його ножем по животу, але не завдав серйозної рани, і звір підім’яв його під себе (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 61); Я вмів добре плавати і тримався на поверхні води, намагаючись грудьми підім’яти під себе тонкий лід (Сміл., Сашко, 1957, 24).
2. Притискати чимось важким, згинати, м’яти. Він ішов швидко, підминаючи ногами шорстке бадилля кукурудзи (Чаб., Тече вода.., 1961, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 456.