ПІДМО́ВА, и, ж. Дія за знач. підмо́#вити. — Я була би стратила хліб, коли б була зважилася супротивитися підмові (Март., Тв., 1954, 448); Ганджа давно вже надумав податись на Січ і тому залюбки пристав на підмову Хмельницького (Панч, Гомон. Україна, 1954, 210).
◊ Піддава́тися (підда́тися, дава́тися, да́тися і т. ін.) на підмо́ву кому — погоджуватися на що-небудь, роблячи поступки кому-небудь. [Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила, що я тобі піддався на підмову, що я забув те мудре, віще слово (Л. Укр., II, 1951, 198); Він переходив від купи до купи людей, просив і закликав, щоби пошанували самі себе, щоби показали, що вони люди,.. щоби не давалися на підмову, не зводилися обіцянками, не запродували своїх голосів (Кобр., Вибр., 1954, 63); Козаченько конем грає, Він дівчину підмовляє: «Дайся, дівча, на підмову Козакові молодому!» (Укр.. лір. пісні, 1958, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 457.