ПІДМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПІДМО́ВИТИ, влю, виш; мн. підмо́влять; док., перех. Умовляючи, переконувати кого-небудь у чомусь, спонукати до певного вчинку, дії і т. ін. Дбаючи про поповнення війська, ..підмовляв [старшина] тих, що йшли на побивку, вербувати охочих до човнярської команди (Добр., Очак. розмир, 1965, 181); Вона була м’якої вдачі, її можна було на все підмовити, але тихим, лагідним словом (Коцюб., І, 1955, 52); — Я просто скажу сьогодні правду. Не я виходив з комуни з доброї волі, а мене підмовили (Ірчан, II, 1958, 418); // Умовлянням таємно схиляти до чого-небудь недозволеного, підступного і т. ін. Жінки з Аматою з’єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (Котл., І, 1952, 191); Отець Василь і підмовив хлопців, щоб попобити Хведора, поставив їм, що там треба було… ну ті й попобили (Хотк., І, 1966, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 457.