ПІДМОРГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кому, до кого і без додатка. Однокр. до підмо́ргувати. Підморгнув [Чугайстир] до Івана лукавим оком і обізвався: — Може б ти трошки пішов зо мною у танець? (Коцюб., II, 1955, 348); — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід, — мовив розважно професор. — Мотай на вус, Кузьмо, — підморгнув до хлопця Левко Іванович (Гончар, Тронка, 1963, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 458.