ПІДОЗРІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ПІДО́ЗРЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех., у чому. Допускати причетність кого-небудь до чогось негативного; сумніватися у порядності, чесності, відданості і т. ін. Брат якийсь ніби наполоханий, заїкуватий, дивиться скоса, немов вічно підозріває когось у чомусь (Фр., VI, 1951, 241); — Дорогий мій, я давно вже виріс з того віку, щоб мене в чомусь підозрівали (Тют., Вир, 1964, 335); Болючіше тепер від думки, що даремно підозрював товариша, даремно порвав із ним… (Донч., Шахта.., 1949, 113); Щось дошкульне засмоктало Юру коло серця. Його, здається, підозрювали у зраді (Смолич, II, 1958, 61); // також у сполуч. із сл. що, щось, як і т. ін. Догадуватися про що-небудь, припускати щось. — Мені здається, ти щось підозрівала (Л. Укр., III, 1952, 691); Він буде йти, нічого не підозріваючи, веселий, безпечний (Хотк., II, 1966, 235); Сашко навіть не підозріває, як друг його ждав цього вечора (Гончар, Тронка, 1963, 44); Дід Матій та Козуряк не підозрювали, що надумав Василько (Турч., Зорі.., 1950, 340); Рентгенівське проміння дало вченим змогу встановити кристалічний характер навіть таких речовин, кристалічної породи яких раніше не підозрювали (наприклад, сажа, волосся, шовк і т. д.) (Наука.., 10, 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 476.