ПІДПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДІПХА́ТИ, пхну́, пхне́ш, док., перех., розм.
1. Штовхаючи ззаду або налягаючи збоку, допомагати рухові чого-небудь або намагатися зрушити щось з місця. Ззаду санчата підпихала, дрібно ступаючи, бабуся (Гончар, IV, 1960, 72); Застряг мазур у болоті, Воза підпихає (Рудан., Співомовки.., 1957, 23); // Злегка штовхаючи, примушувати кого-небудь рухатись у певному напрямку. Каленик Романович відклав газету і, підпихаючи обох молодят широко розставленими руками, почав просуватися до кухні (Сенч., Опов., 1959, 46); Заметушилася Орися, підпихаючи телятко, яке раптом затялося і не хотіло переступати порога (Тют., Вир, 1964, 508).
2. Пхаючи, підправляти, ладнати, трамбувати і т. ін. Юринга як добрий оповідач витримав паузу, підіпхав чорним, наче шматок кореня, мізинцем тютюн у люльці,.. і тільки тоді почав знов говорити (Гжицький, Опришки, 1962, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 483.