ПІДСКОВЗНУ́ТИСЯ і ПІДКОВЗНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Оступитися на слизькому місці; посковзнутися. Підковзнувшись, впав [батько] на льоду, переломив собі руку й тоді вже мало що міг робити (Гр., І, 1963, 431); Воно ж завжди так — що одному на шкоду, те іншому на сміх. Йде людина дорогою, підсковзнеться, розтягнеться на весь зріст — побачать те сміхуни — заливаються (Збан., Курил. о-ви, 1963, 216); // перен. Припускатися помилок у яких-небудь діях, поведінці і т. ін. — Великий світ, та слизькі дороги: той, дивись, там підсковзнувсь, той — там спіткнувсь, один — з гори впаде, другий — у болото влучить, і не нам, грішним, карати свого брата! — відмовив Максим (Л. Янов., І, 1959, 296); — Згублять тебе, Карпе, спідниці. Не ганяйся за ними вельми, колись підковзнешся, впадеш і вже не зведешся (Мушк., Чорний хліб, 1960, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 501.