ПІДСТУ́ПНИЙ, а, е. Який показною доброзичливістю прикривав злий намір; хитрий, лукавий. Довкола був ворог — хижий, підступний (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 13); Пам’ятайте, містер Іван, гітлерівські фашисти такі жорстокі, як і підступні (Довж., І, 1958, 304); // Який виражає підступництво, віроломство. Чого ти знов так дивишся на мене? Підступний погляд твій, немов отрута (Л. Укр., І, 1951, 430); // Який таїть в собі несподівану неприємність, біду, небезпеку. Довго уникав обережний птах підступної петельки, а потім усе-таки впіймався (Донч., V, 1957, 31); — Це — підступний напій, він валить людей в сон (Вол., Місячне срібло, 1961, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 510.