ПІДІ́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до підірва́ти. Горіла хата, підірвана гранатою (Довж., І, 1958, 131); Різні чутки полинули горами. Але найупертіше кружляли дві: одна — що князь хоче в тиші, далеко від світу, поправляти здоров’я, підірване в частих війнах, а друга — ніби це його послав сам король (Гжицький, Опришки, 1962, 5); Останнім часом монополія Англії остаточно підірвана (Ленін, 22, 1971, 116); // піді́рвано, безос. присудк. сл. Сіверцев помовчав, — Ланц-хід, — став поволі пригадувати він. — Ланцюговий міст. — Підірвано (Гончар, III, 1959, 241); Пан Никодим бачив, що авторитет Франка в домі Рошкевичів підірвано остаточно і що зятем йому не бути (Кол., Терен.., 1959, 329).
2. у знач. прикм. Зруйнований або видобутий вибухом. Підірваний камінь вантажать екскаваторами в автомобілі або вагонетки (Таємн. вапна, 1957, 31).
3. у знач. прикм. Який втратив сили, надмірно натрудився від швидкого бігу. Кінь, однак, не квапився і, видно, звик уже до штурханців і батогів, волік поволі підірвані ноги по нерівній дорозі (Кобр., Вибр., 1954, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 430.