ПІКА́НТНИЙ, а, е.
1. Гострий на смак, пряний (про соус, підливу і т. ін.).
2. перен. Який викликає гострий інтерес, зацікавленість своєю незвичайністю, сенсаційністю і т. ін. Труби блищали на сонці, як золото, й при білих конях надавали картині щось дуже пікантне й героїчне (Н.-Лев., III, 1956, 133); Тітка Прохіра докладно.. випитала в Гашіци всі подробиці пікантної справи (Коцюб., І, 1955, 249); По цілій Косівщині з уст в уста передавалася пікантна новинка о тім, як попадя криворівська цілувала привселюдно Марусяка на храму в Яворові (Хотк., II, 1966, 76); // Не зовсім пристойний. Чоловіки переходили до кабінету курити, і там уже починалася інша розмова, а як були самі, без дам, то навіть і на дуже пікантні теми (Головко, II, 1957, 278); Там [на іменинах] ми тільки пили, їли, курили, грали в карти та пробавлялись пікантними анекдотами (Збірник про Кроп., 1955, 65); // Який своїм привабливим виглядом викликає хтивість; звабливий. Пікантна жінка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 532.