ПІКІНЕ́Р, а, ч. Поселенець, звичайно військовий, що за наказом царського уряду жив на Україні і брав участь в обороні Новоросійської губернії від нападу кримських татар і турків. Заворушення вилилися в 1769 р. у велике повстання пікінерів на Півдні — в Новоросійській губернії (Іст. УРСР, І, 1953, 350); Пікінери, що їх ставили на варту, співчували турбаївцям, часто тікали з своїх постів (Гончар, Таврія, 1952, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 532.