ПІ́ЛЬГА, и, ж.
1. Повне або часткове звільнення від дотримання встановлених законом загальних правил, виконання яких-небудь обов’язків. Перев’язали [козаки] собі звечора рани, випили.. горілки з порохом і лягли відпочити, маючи право на пільгу (Стар., Облога.., 1961, 67); Єдиною пільгою тепер було те, що деяких хворих можна було відправляти в ревер — табірний госпіталь, де вони, хоч і не завжди, могли одужати (Хижняк, Тамара, 1959, 194).
2. перев. у сполуч. із сл. робити, зробити, давати, дати і т. ін. Великодушне, не дуже суворе ставлення до чиєї-небудь провини. [Інші голоси:] Сей чесний! Сей невинен! Дати пільгу! на волю випустить! (Л. Укр., II, 1951, 530).
3. перев. мн., заст. Те саме, що ві́льність 2. Українські купці, які провозили свої товари по території центральних районів Росії [у XVIII ст.], одержували різні пільги (Іст. УРСР, І, 1953, 335); Ще говорить [Степура] щось про батька, що теж під мобілізацію потрапля, і про свою відстрочку, яка дає йому пільги, дає чомусь переваги над братами… (Гончар, Людина.., 1960, 22).
4. діал. Полегшення. Крізь виливані тихо.. сльози, що не приносили їй пільги, поглянула [Регіна] на Владка (Фр., VI, 1951, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 535.