ПІ́НИ́СТИЙ, а, е. Вкритий піною. В морі зринають і зараз щезають пінисті хвилі (Коцюб., II, 1955, 412); * Образно. Серед чорного густого волосся білів у нього над лобом пінистий гребінь сивини (Донч., III, 1956, 391); // Який піниться. Моторні лакеї розносили високі кришталеві чарки з пінистим шипучим вином (Мирний, II, 1954, 277); Олена стояла біля столу з глечиком пінистого молока (Тют., Вир, 1964, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 536.