ПІ́НИТИСЯ, нюся, нишся, недок.
1. Утворювати або виділяти піну; вкриватися піною. Пиво піниться в зелених склянках (Коцюб., II, 1955, 17); Вирувала, пінилась весняна вода (Шиян, Гроза.., 1956, 284); Море при самому березі ніжно пінилось і тихо грало (Кучер, Голод, 1961, 193); // Наповнюватися піною, пінистою рідиною. Казанок піниться, кипить (Кол., Терен.., 1959, 39); * Образно. Квіти піняться на клумбах невимовними кольорами (Коп., Дуже добре, 1937, 137); Бій закипав і пінився уже на майданах (Панч, Вибр., 1947, 371).
2. перен. Дуже сердитися; кричати з піною біля рота. Він швидко перейшов до виконання своїх намірів і тут наткнувся на таку впертість, апатію.. людей, що не раз аж пінився зо злості (Фр., VIII, 1952, 92); Він не дивиться на слідчих і не зважає на них, хоч як вони не піняться, не скрегочуть зубами (Турч., Зорі.., 1950, 268).
3. Пас. до пі́нити 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 536.