ПІ́НКА 1, и, ж.
1. Пестл. до пі́на. Стьобнуло його гіллям, підбігли до нього селяни — лежить на снігу, чистесенький, тихесенький, тільки в куточках вуст рожева пінка бульбашиться (Тют., Вир, 1964, 153).
2. Густа плівка на поверхні молока, вершків і т. ін., що утворюється після нагрівання. При подаванні у склянку з кавою кладуть пінку (Технол. пригот. їжі, 1957, 222); * Образно. Ах, спорт, музика, танці, дівчата — оцю пінку життя до свого знайомства з Каминецьким вважав Бронко за щось не сумісне з гідністю серйозної людини (Вільде, Сестри.., 1958, 494); // Пінистий шар сиропу, що з’являється під час приготування варення на його поверхні. — Щось хочете сказати? — Хочу, — відповіла мати, здіймаючи з країв мідного тазу рожеву, тремтливу від кипіння пінку (Шиян, Баланда, 1957, 181).
◊ Зніма́ти (зня́ти) пі́нку — брати собі щось найкраще, найвигідніше без затрати своєї праці.
ПІ́НКА2, и, ж., спец. Легкий вогнестійкий пористий мінерал, з якого виготовляють курильні трубки і деякі інші вироби, а також виріб з цього мінералу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 536.