ПІ́ННИЙ, а, е.
1. Те саме, що пі́ни́стий. Пінна вода падала з каменя на камінь (Собко, Кавказ, 1946, 17); Грайте ж радості і болі — Іскри в пінному вині (Еллан, І, 1958, 59).
2. у знач. ім. пі́нна, ної, ж., заст. Хлібна горілка. Еней з дороги налигався І пінної так нахлестався, Трохи не виперсь з його [нього] дух (Котл., І, 1952, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 536.