ПІ́НЯВИЙ, а, е. Те саме, що пі́ни́стий. Лютуючи від невдачі, котить [Дніпро] назад свою піняву хвилю (Мирний, І, 1954, 347); Каламутні струмки, ревучі й піняві, високо стрибали через каміння (Дмит., Обпалені.., 1962, 86); Андрій наспіх випив кухоль пінявого бочкового пива (Дмит., Наречена, 1959, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 537.