ПІ́СЕННИК, а, ч.
1. Збірник пісень. Пісенники з нотами були рідкісним, але… цікавим явищем, яке відображало ряд особливостей музично-культурного життя Галичини (Нар. тв. та етн., 3, 1958, 49).
2. розм. Той, хто пише або збирає пісні. Після війни з А. Малишком починає працювати Платон Майборода — учень високоталановитого Левка Ревуцького, природжений пісенник і прекрасний знавець українського музичного фольклору (Нар. тв. та етн., 4, 1962, 28); Ні до Бернса, ні після нього не було в Англії поета-пісенника, який би з такою майстерністю розкрив через явища природи внутрішній світ людини (Рад. літ-во, 5, 1958, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 541.