ПІСНИ́Й, а́, е́.
1. У якому відсутні м’ясні і молочні продукти; протилежне скоромний. — А як прогайнує [графиня гроші].., то знов.. їстиме юшку з картоплі та пісну кашу (Н.-Лев., IV, 1956, 293); В садку під грушею.. варилися пісні борщі з вушками, карасями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73); // розм. Майже без жиру. Пісна свинина.
2. перен. Бідний на поживні речовини, неродючий (про грунт). Земля стогне, пісна, безсила, подерта на латочки (Коцюб., II, 1955, 36); Тільки високі будяки та присадкуватий полин ще росли й шуміли під вітром на жовтогарячій пісній землі (Кучер, Чорноморці, 1956, 437).
3. перен., розм. Нудний, нецікавий у спілкуванні. Коли Чумак показував йому село, він видався таким пісним, таким нудярем, що стало страшно за Горнилівку (Речм., Весн. грози, 1961, 473); Як може бути нецікавою і пісною людина, все життя якої — горіння, боротьба, випробування, зростання (Рад. літ-во, 3, 1958, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 544.