ПІСТ, по́сту, ч. За церковними правилами — невживання скоромної їжі. Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Коцюб., І, 1955, 326); В сиву давнину.. тут оселився пустельник, який проводив час у молитві й пості (Стельмах, Хліб.., 1959, 264); // Період невживання скоромної їжі. Мій хлопець цілий піст носив в поле в торбині хліб та цибулю (Н.-Лев., II, 1956, 18); Всі були дома, бо в церкву від них ніхто ж не ходив — «безбожники» . Ще мати хоч у піст таки говіє раз (Головко, II, 1957, 121).
Вели́кий піст див. вели́кий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 545.