ПІЧКУ́РИК, а, ч. Зменш.-пестл. до пічку́р 1. Ловили [пастушки] сорочками, позав’язувавши рукава, пічкуриків (Ю. Янов., II, 1954, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 552.