ПІЇ́ТА, и, ч., книжн., заст. Те саме, що пії́т. Хай досі сниться іншому піїті Шалений брязкіт кинутих шабель… (Граб., І, 1959, 175); В цей час закоханий, піїта, байдужим буть не можу я. Нехай.. на спів нового єзуїта лунає відповідь моя! (Сос., І, 1957, 395).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 530.