РА́ДИТИ, джу, диш, недок.
1. неперех., з інфін. Давати кому-небудь пропозицію, вказівку, як діяти в яких-небудь обставинах, допомагати добрим словом у скруті. Дядько радить мені заїхати в Коломию (Л. Укр., V, 1956, 147); Михайло, помагаючи дідові, радив рушницю придбати добру на прийшлі часи і в думці вже націлював [її] у ведмедя (Вовчок, І, 1955, 343); Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам вчитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку (Літ. газ., 7.VI 1951, 2).
2. неперех. Те саме, що ра́дитися 2. На селі Зобралася [зібралася] громада радить, Кого голить у москалі (Шевч., II, 1963, 272); Робочі зібрались і радять. Треба і нам скликать людей (Коцюб., II, 1955, 70).
Ра́дити ра́ду див. ра́да.
3. перех. Шукати вихід з якого-небудь становища, робити щось для поліпшення його. Роман гукнув на жінку, щоб виймала з бодні гроші.. Та всі, які єсть!.. Катеринка… десятка… друга… третя!.. сто тридцять! Мало!.. А проте — треба щось радити!.. Так чи інак, а земля мусить бути його власністю (Коцюб., І, 1955, 106).
4. неперех., ким, рідко. Розпоряджатися чиєю-небудь долею. Не моя то воля; Родинонька мною радить, нещаслива доля (Чуб., V, 1874, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 429.